Події двох останніх тижнів привернули багато уваги до діяльності Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Тож дуже логічно постало питання їхньої ефективності.
Події минулих тижнів змусили зреагувати навіть військового злочинця путіна, який скаржився, що як так “українське антикорупційне бюро непідвладне місцевій владі”.
Керівники інституцій, як і самі інституції та їхні прихильники, вважають НАБУ і САП ефективними. Помірно ефективною назвав діяльність НАБУ і перший в історії аудит за участі міжнародних експертів, який завершився цього року.
Реклама:
Критиків інституцій можна поділити на два глобально різних типи.
Перші – критикують, але конструктивно. Вимагають більше результатів та реальних вироків, вказують на помилки.
Другі – це фактично ті, хто відстоював знищення незалежності антикорупційних органів і прийняття закону №4555 (законопроєкт №12414). І саме представники цієї групи точно мають більше ресурсів і влади для того, щоб забирати в інституцій повноваження та дискредитувати їх.
“Українська правда” вже детально розписала причини, хронологію та докази, що голосування закону відбулося з особистої волі президента Зеленського. Після цієї публікації стало очевидним, що інституції намагалися знищити саме через їхні результати.
В той же час, щоб повноцінно оцінити роботу антикорупціонерів, критично важливо згадати стан справ у боротьбі з корупцією до створення НАБУ і САП. Це дає можливість зрозуміти, що менш ніж триста детективів НАБУ і п’ятдесят прокурорів САП за десять років зробили справжній стрибок в системній протидії корупції. Стрибок, який до створення цих органів і не снився нашій країні, де з початку незалежності з корупцією боролися тисячі слідчих МВС та СБУ (в різні роки це різна чисельність, але завжди це тисячі задіяних людей).
Нижче – опишемо головні результати НАБУ і САП та порівняємо їх із досягненнями системи МВС та СБУ, які мали повноваження із протидії корупції до створення нових інституцій.
Провалля в антикорупції до створення НАБУ і САП
Пригадаймо поступ у боротьбі з корупцією за всі 24 роки незалежності нашої країни до створення НАБУ і САП.
За президентства Леоніда Кучми в Україні з’явилися олігархи, яким вдалося побудувати бізнес через дерибан державної власності. Було закладено ключові корупційні схеми.
Скандалів вистачало, втім якщо говорити про топпосадовців, то покарали лише прем’єр-міністра часів Кучми – Павла Лазаренка. Проте і це сталося в США.
Українські ж правоохоронці не спромоглися зреагувати вчасно і фактично випустили Лазаренка за кордон. Натомість період запам’ятався вбивством засновника Української Правди Георгія Гонгадзе, який наважувався в ті часи говорити правду про проблеми в країні.
Протягом періодів президентства Ющенка та Януковича формально з корупцією боролися усі, проте без результатів.
Якщо за часів Ющенка просто панував безлад, то за часів Януковича схеми і корупційні потоки централізували як і закріпили ручну поруку у правоохоронній та судовій системі. Останнє організовував та курував вже покійний Андрій Портнов.
За часів президентства Ющенка найвідомішою корупційною справою був кейс так званого “судді-колядника” Ігоря Зварича. Його таки засудили до 10 років позбавлення волі. Проте це був радше виняток, ніж правило.
Справжні корупційні схеми в часи Януковича викривали лише журналісти. Чиновників арештовували лише тоді, коли їх треба було зняти швидко з посади, або вони не ділилися потоками з сім’єю Януковича.
Таким відомим кейсом, наприклад, була справа тодішнього голови Державної служби зайнятості Володимира Галицького. Останнього гучно затримали за підозрою в хабарництві та незаконному збагаченні у 2011 році.
Саму гучність справи забезпечили знайдені мільйони готівки у різній валюті та кілограми золота і прикрас. Сам Галицький помер не дочекавшись вироку у 2014 році. Його підлеглі – спочатку отримали умовні вироки, а пізніше взагалі були виправдані у 2018 році.
Запам’ятався цей період і справами щодо Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, які були в першу чергу політично вмотивованими, хоча це не означає, що до обох не було претензій по суті.
Після Революції Гідності було розпочато сотні справ щодо корупції колишнього президента втікача та його оточення. Проте більшість з них було злито ще на етапі слідства в кабінетах Генеральної прокуратури. До суду по топах дійшли одиниці.
До створення НАБУ кримінальні справи стосовно народних депутатів були радше винятком.
З 1991 по 2015 рік до Верховної Ради України внесено 23 подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народних депутатів України.
У шести випадках Верховна Рада дала згоду. Проте жодного рішення про притягнення до кримінальної відповідальності за корупцію народних депутатів України тих часів до створення НАБУ і САП суди України не приймали.
Для порівняння – з 2016 по 2025 рік у кримінальних провадженнях, які розслідуються детективами НАБУ, про підозру повідомлено 71 чинному та колишньому народному депутату, із них 42 — упродовж 2022–2025 років. 31 фігурант — депутати поточного, дев’ятого скликання Верховної Ради України.
Щодо кількох з цих нардепів вже є рішення суду. Зокрема:
- екснардепа від “Блоку Юлії Тимошенко” Дмитра Крючкова засудили до 15 років увʼязнення з конфіскацією майна;
- народного депутата від “Слуги Народу” Андрія Одарченка засудили до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна;.
- нардепа від “Слуги Народу” Анатолія Гунька засудили до 7 років увʼязнення з конфіскацією;
- “слуги народу” Олександр Трухін та Ірина Кормишкіна уклали угоди про визнання винуватості, за умовами яких вони отримали умовний термін та склали мандат. Крім того, Трухін переказав на Сили оборони 6 млн грн, а Кормишкіна перерахувала 2 млн грн на ЗСУ і 20 млн грн в держбюджет.
Так само – до створення НАБУ і САП було рідкістю притягнення до кримінальної відповідальності суддів. І навіть ті вироки стосовно суддів, які траплялися у минулому, були або виправдальні, або з умовними термінами.
Загалом ми нарахували 23 корупційних справи щодо суддів, які висвітлювалися у ЗМІ до 2015 року. З них лише 5 отримали обвинувальні вироки з реальним покаранням, які набрали законної сили. В інших випадках вироки або скасовувались судом вищої інстанції, або ж суддю звільняли від відбування покарання (наприклад, як той самий Зварич за “законом Савченко”). Перелік суддів, яких підозрювалли у вимаганні або отриманні хабаря, та результати щодо розгляду їхніх справ можна переглянути за посиланням.
З появою НАБУ і САП притягнення суддів набуло системного характеру, з’явилися реальні покарання у вигляді позбавлення волі. Зокрема ВАКС вже засудив 40 суддів, з яких 31 — за хабарництво. Найяскравішим прикладом є суддя Дніпровського суду Києва Микола Чаус, який ховав 150 тисяч доларів хабаря в банках.
Окрім самих кейсів зі створенням НАБУ і САП з’явилося дуже багато системних та переламних змін у боротьбі з корупцією, які влада намагається сьогодні знищити разом з інституціями:
- вперше народних депутатів почали притягувати до реальної відповідальності та застосовувати такі запобіжні заходи як взяття під варту;
- вперше серед фігурантів з’явилися вищі посадовці держави (з останніх років: Голова Верховного Суду, справа якого слухається в суді по суті, Голова Антимонопольного комітету, Віцепрем’єр – і ці справи не просто фотополювання для піару – в них завершується розслідування та передають до суду;
- вперше до фігурантів почали застосовувати застави мільйонного розміру (нагадаємо, що в силу закону за корупцію суд зобов’язаний визначити розмір застави коли обирає найсуворіший запобіжний — варту) і вперше в історії ці застави почали стягувати на користь держави коли фігуранти порушували обов’язки. Наприклад, 35 млн грн з Вадима Альперіна або ж 30 млн грн з Максима Микитася;
- вперше з’явилися реальні справи щодо схем, організованих олігархами (Роттердам+, Приватбанк), де завершено розслідування і справи скеровуються в суд;
- вперше почалися серйозні розслідування з активним використанням міжнародного компонента. Обмін доказами з іноземними країнами, активні слідчі дії як то обшуки і доступ до документів і навіть спільні слідчі групи з іноземцями щодо розслідування корупції вперше активно почали застосовувати НАБУ і САП. За ці повноваження тривала окрема боротьба, яка ще не завершена, але саме це наводило чи не найбільше страху для владної верхівки, бо дозволяло одночасно проводити розслідування корупції в кількох юрисдикціях, що створювало фігурантам в рази більше проблем;
- вперше в розслідуваних в Україні справах почали арештовувати активи фігурантів за кордоном. Серед арештованих зараз є навіть маєтки — замки в Італії;
- вперше в історії країни викрито злочинну організацію суддів, яка фактично намагалася захопити владу (судді ОАСК), а за результатами викриття суд ліквідовано, і це дало поштовх для оновлення правил добору суддів та судової реформи в цілому – справа розглядається по суті;
- вперше в історії викрито на хабарі Голову Верховного суду;
- вперше в історії країни застосовано операції з використанням таємних агентів.
Найгучніші провадження НАБУ і САП
Після призначення постійного керівника САП у середині 2022 року інформація щодо підозр про корупцію стала звичною справою у наших новинних стрічках. Ледь не щотижня українці читають про нову підозру посадовцям чи суддям. А цього року детективи НАБУ і прокурори САП вийшли на найближче оточення Зеленського – Тімура Міндіча і Олексія Чернишова.
Загалом до суду з обвинувальним актом направлено 696 справ щодо 1429 осіб. Ми зібрали 52 справи саме щодо топпосадовців, адже до створення НАБУ і САП доведення до суду таких кейсів було одиничними вийнятками.
Ось лише деякі найгучніші провадження антикорупційних органів, які слухаються в суді або вже мають вироки, розділені по групах:
Група 1: Судді
- голова Верховного Суду Всеволод Князєв — хабар у 2,7 млн доларів.
- “Плівки ОАСК” щодо Павла Вовка, його заступника Євгена Аблова та ще 5 суддів ОАСК — створення злочинної організації і захоплення судової влади.
- суддя Дніпровського суду міста Києва Микола Чаус — хабар у 150 тисяч доларів. Вирок – увʼязнення 8,5 років, поки рішення на перегляді в Касації.
- судді Київської апеляції В’ячеслав Дзюбін, Ігор Паленик, Віктор Глиняний та Юрій Слива — хабар у 35 тисяч доларів
Група 2. Народні депутати.
Депутати попереднього скликання
- “Газова справа” екснардепа Олександра Онищенка — заволодіння 740 млн грн під час видобутку та продажу природного газу “Укргазвидобування”.
- справа екснардепа Миколи Мартиненка — заволодіння коштами НАЕК “Енергоатом” на 6,4 млн євро та державного підприємства “СхідГЗК” на 17,2 млн доларів, а також справа про отримання хабаря у понад 311 тисяч євро.
- справи нардепа Максима Микитася — корупційні схеми з квартирами для Нацгвардії на понад 81 млн грн, хабаря у 22 млн євро за сприяння з контрактами на добудову метро у Дніпрі та розкрадання 312 млн грн під час будівництва складів Міноборони.
- “Бурштинові депутати” Борис Розенблат та Максим Поляков — 300 тисяч доларів за вплив та лобіювання законопроєктів щодо видобутку бурштину іноземною компанією.
- справи нардепа Ярослава Дубневича — привласнення 93,2 млн грн філії Укрзалізниці та організації заволодіння газом на понад 2,1 млрд грн та легалізації коштів.
Депутати поточного скликання
- нардеп-зрадник Андрій Деркач — державна зрада та незаконне збагачення на 567 тисяч доларів.
- нардеп “Слуги народу” Анатолій Гунько — хабар у 85 тисяч доларів. Вирок обвинувальний – 7 років увʼязнення, справа в апеляції.
- нардеп “Слуги народу” Андрій Одарченко — спроба підкупу біткойнами на 50 тисяч доларів голови Держвідновлення Мустафи Найєма. Вирок обвинувальний – 8 років за ґратами, рішення в апеляції.
- нардепка “Слуги народу” Ірина Кормишкіна — незаконне збагачення та недекларування майна на 20 млн грн. Угода про визнання винуватості
- нардеп “Слуги народу” Олександр Юрченко — хабар у 13 тисяч доларів за внесення пропозицій до законопроєкту.
- нардеп “Слуги народу” Андрій Клочко — незаконне збагачення на 11 млн грн.
- нардепка “Слуги народу” Людмила Марченко — зловживання впливом та одержання 11,3 тисяч доларів за допомогу чоловікам з виїздом за межі України.
- нардеп “Слуги народу” Сергій Кузьміних — зловживання впливом на медичних закупівлях за хабар у 558 тисяч грн.
- нардеп “Слуги народу” Олександр Трухін — 150 тисяч хабаря патрульним за дозвіл “тихонько уйти в лес”. Угода про визнання винуватості.
- нардеп від ОПЗЖ Дмитро Ісаєнко — замаху на зловживання службовим становищем з метою незаконного отримання під забудову земельної ділянки у Києві.
- нардеп від групи “За майбутнє” Сергій Лабазюк — спроба підкупу топпосадовців Мінвідновлення за 150 тисяч доларів.
- нардеп групи “Довіра” Роберт Горват — заволодіння понад 320 га землі на 127 млн грн.
- нардеп групи “Довіра” Сергій Шахов — приховування майна на 88 млн грн.
- нардеп від “Слуг народу” Олексій Кузнєцов – підозра у справі про махінації при закупівлі БПЛА та РЕБ
Група 3. Топкерівники державних інституцій.
- голова АМКУ Павло Кириленко — незаконне збагачення на суму понад 72 млн грн.
- голова Держспецзв’язку Юрій Щиголь — заволодіння 62 млн грн.
- голова ДФС Роман Насіров — ухвалення незаконних рішень про розстрочення сплати податкових зобов’язань фірмами, пов’язаними з Онищенком зі збитками у 2 млрд грн.
- справа Бахматюка-Насірова — хабар у 722 млн грн за забезпечення відшкодування компаніям агрохолдингу 3,2 млрд грн ПДВ.
- голова Нацбанку Кирило Шевченко — привласнення 206 млн грн Укргазбанку.
- заступник міністра розвитку територій Василь Лозинський — прохання хабаря у 400 млн грн, був затриманий при передачі частини хабаря сумою 400 тис. дол
- екскерівник нацполіції в Одеській області Дмитро Головін – привласнення контрабандних цигарок на суму 50 млн грн
Група 4. Інші фігуранти
- мер Одеси Геннадій Труханов — незаконне заволодіння 92,6 млн грн під час купівлі будівлі заводу “Краян”.
- “король контрабанди” Вадим Альперін — корупція із розмитненням товарів зі збитками у понад 63,8 млн грн.
- справа ПриватБанку — три епізоди виведення коштів з банку на понад 8,4 млрд грн.
- агробарон Олег Бахматюк — розкрадання 1,2 млрд грн виділеного Нацбанком стабілізаційного кредиту для VAB-банку.
- Роттердам+ — два епізоди на понад 39 млрд грн протягом дії формули у 2016-2019 роках.
- “Укрнафта” — заволодіння понад 13,8 млрд грн.
- Справа ОГХК — збитки на понад 13 млн доларів.
- “Укренерго” — 716 млн грн збитків.
- справи наближеного до Татарова депутата Київської міської ради від “Слуги народу” Владислава Трубіцина — хабарі у понад 1,2 млн грн та 30 тис. доларів за посаду директора київського ринку.
- голова фракції “Батьківщини” у Полтавській облраді і соратник Юлії Тимошенко Геннадій Бєлашов — заволодіння коштами Укрзалізниці на суму понад 200 млн гривень.
- справа Фірташівського директора Запорізького титано-магнієвого комбінату Володимира Сивака — розтрата 18.6 млн гривень.
- справа наближеного до ОП забудовника Сергія Копистири, який намагався підкупити міністра Кубракова нерухомістю вартістю у 170 млн гривень.
- справа брата голови ОАСК Вовка Юрія Зонтова — підбурювання до надання хабаря 100 тис. дол “брату”.
- Злочинна організація “Труханова-Галантерніка” — схема розкрадання землі на суму 689 млн гривень.
- справа бізнесменів Кауфмана і Боруховича щодо розкрадання майна аеропорту Одеса — незаконне заволодіння аеропортом “Одеса” на 118 млн гривень і 2,5 млрд гривень доходу від його діяльності. Угода про визнання винуватості.
- Межигір’я Януковичів — привласнення резиденції “Межигір’я” Віктором Януковичем та його сином Олександром.
- екснардеп Дмитро Крючков — збитки для “Запоріжжяобленерго” та “Енергоринок” у понад 346 млн грн. У цій справі Крючкова визнали винним і засудили до 10,5 років увʼязнення, зараз це рішення оскаржується в апеляції. Також заволодіння коштами “Черкасиобленерго” та “Запоріжжяобленерго” у сумі 1,5 млрд грн. У цій справі вирок також обвинувальний – 15 років увʼязнення, наразі перегляд в апеляції.
- ексслідчий Генеральної прокуратури Дмитро Сус — привласнення та продаж майна на 814 тисяч грн, яке було вилучено під час обшуків підпільного казино у Києві. Вирок обвинувальний – 7 років підтверджений касацією
- заступник міністра ТОТ Юрій Гримчак — два епізоди хабарництва у 100 тисяч доларів та 1 млн доларів. Отримав обвинувальний вирок 10 років, підтверджений касацією.
- голова Тернопільської облради Михайло Головко — висловлення прохання 1,8 млн грн хабаря та одержанні 600 тисяч грн. Вирок обвинувальний 9 років, перегляд в апеляції.
- голова Державної судової адміністрації Олексій Сальніков — хабар у 7,5 тисяч доларів, з яких 5 тисяч доларів мали піти суддям Верховного суду за ухвалення рішення. Вирок обвинувальний – 3 роки позбавлення волі.
- ексміністра часів Януковича Микола Злочевський — спроба підкупу керівництва НАБУ та САП за рекордну суму в 6 млн доларів. Угода про визнання винуватості.
- прокурор ОГП Олег Гунько – одержання хабаря в сумі 170 тисяч доларів
А ще є завершені розслідування. Тобто це ті справи, які вже зовсім скоро потраплять до суду:
- олігарх Ігор Коломойський — заволодінні коштами ПриватБанку на понад 9,2 млрд грн.
- голова ФДМУ Дмитро Сенниченко — злочинна організація, діяльність якої завдала збитків державі на суму понад 700 млн грн, а її учасників також звинувачують у легалізації майна на понад 10 млрд грн.
- міністр агрополітики Микола Сольський — заволодіння 2,5 тисячі гектарів землі на 291 млн грн та спроба заволодіння ще близько 3,3 тисячі гектарів на 190 млн грн.
- заступника міністра енергетики Олександр Хейло — 500 тисяч доларів хабаря.
- заступник голови Офісу Президента Андрій Смирнов — хабар у 100 тисяч доларів, незаконне збагачення на 15,7 млн грн і легалізація коштів.
- СБУшник Артем Шило — закупівлі кабельно-провідникової продукції зі збитками у понад 140 млн грн, закупівлі трансформаторів зі збитками у майже 100 млн грн і легалізація понад 159 млн грн.
- нардеп Віктор Бондар — організація заволодіння 140 млн грн при закупівлі кабелів для Укрзалізниці.
- нардеп “Слуги народу” Микола Задорожній — “відкат” у 3,4 млн грн.
- екснардеп Сергій Пашинський — заволодіння націоналізованими нафтопродуктами на 817 млн грн.
- голова АМКУ Павло Кириленко через недекларування майна та його дружини Алли – у пособництві в незаконному збагаченні.
І це все лише вершина айсберга. Адже є ще сотні інших справ, часто не менш гучних (щодо Олега Гладковського, Владислава Каськіва, нардепів Руслана Сольвара та Віктора Балоги, олігархів Костянтина Жеваго та Сергія Курченка, забудовника Дениса Комарницького, віцепремʼєра Олексія Чернишова, щодо Тетяни Глиняної і “яєць по 17 грн”, системи Дзвін тощо), які теж або вже в суді, або скоро там опиняться.
Не кажучи вже про понад 300 вироків за справами НАБУ і САП.
Створення НАБУ і САП та численні спроби їх знищити
Саме створення і запуск роботи НАБУ і САП зародив, хоч і маленького, але незалежного гравця в повністю ручній системі, який вже в перші роки роботи дійшов до верхівки країни.
Створення НАБУ і САП після Революції Гідності стало відповіддю на суспільний запит про справедливість. Було очевидно, що реформувати старі органи позбавлено будь-якого сенсу.
Саме тому на післяреволюційній хвилі, наприкінці 2014 року, Рада прийняла закон, який передбачав безпрецендентні, на той час, повноваження та конкурсні процедури добору як керівників, так і персоналу НАБУ. Запустити роботу вдалося лише наприкінці 2015 року, коли дібрали перших детективів та керівників САП (тоді ще департаменту ОГП).
Вже в перші роки НАБУ і САП дотягуються до впливових нардепів на кшталт Олександра Онищенка та Олександра Мартиненка за організовані великі корупційні схеми. Після чого скандальна справа тодішнього голови ДФС Романа Насірова, справа рюкзаків Авакова, де детективи зачепили і сина ексміністра і його заступника. З цих же справ розпочинаються численні спроби ліквідації та узалежнення антикорупційних органів.
При цьому історія повторюється, адже перші серйозні хвилі атак на НАБУ були саме з боку ворогуючих правоохоронних органів, в яких НАБУ і САП корупцію викривали. Це Генпрокуратура та СБУ.
У 2016 році, наприклад, детективів бюро банально викрадав Дмитро Сус, заступник керівника так званого департаменту тодішньої прокуратури, який в народі називали Департаментом Кононенка-Грановського.
Цей же департамент в ті ж часи фальсифікував і справу про буцімто фінансові зловживання Центру протидії корупції за “розкрадання коштів платників податків США”. Цю справу пізніше з тріском закрили після офіційного листа Посольства США про відсутність питань.
Дмитро Сус, до речі, сьогодні вже засуджений ВАКС за корупцію до 7 років позбавлення волі з конфіскацією. Ексдепутат Олександр Грановський, який в ті часи курував судово-правоохоронний сектор, зараз в міжнародному розшуку теж за підозрою НАБУ і САП.
Ще одна масштабна хвиля атак відбулася у 2017 році. Коли СБУ за схожим до теперішнього сценарію прийшла обшукувати агентів НАБУ. Мова йшла, в тому числі, про агентку Катерину, яка напередодні, завдяки організованій спецоперації, викрила тодішніх нардепів Розенблата та Полякова.
Після цього кейсу за подібною схемою Бюро викрило заступницю керівника Державної міграційної служби Діну Пімахову. На той час влада неабияк злякалася “агентів” НАБУ, яких вишукували, на той час, усім ресурсом Служби безпеки, аби зловити і знешкодити.
Потім тодішньому директору НАБУ Артему Ситнику організували штучний адміністративний протокол за “корупцію” та десятки разів намагалися змінити закон аби це стало підставою для його звільнення. Лише цього року Ситник довів в ЄСПЛ, що цей протокол був нічим іншим, як ручним методом впливу.
Це лише невеликий перелік численних спроб знищити або обмежити роботу інституцій. Деякі з них були успішними, як от голосування “правок Лозового” у 2017 році. Але завдяки підтримці міжнародних партнерів та громадянському суспільству в ті часи вдалося не лише зберегти діяльність бюро, а й створити Вищий антикорупційний суд.
Адже в перші роки роботи НАБУ і САП стало очевидним, що без створеного за такими ж правилами суду топсправи просто потонуть в нереформованих судах. Кампанія зі створення суду тривала понад два роки. Запрацював Вищий антикорупційний суд лише у вересні 2019 року.
При цьому багато розслідувань і результатів втрачено через рішення Конституційного Суду, який обнуляв злочин незаконного збагачення та електронне декларування. А на додачу – забирав у НАБУ повноваження подавати позови та відсуджувати на користь держави збитки.
З гучними розслідуваннями з боку НАБУ і САП завершилася і каденція президента Порошенка. Справа “Роттердам+” та “кейс Свинарчуків” супроводжували останнього всю президентську кампанію і стали символом корупції того періоду. Звісно обидва кейси вийшли у світ завдяки журналістам, але чи не вперше в історії країни журналістські розслідування перетворилися в реальні підозри та обвинувальні акти скеровані до суду. До створення НАБУ і САП годі було мріяти, що такі справи можуть розглядатися в суді по суті.
У циклі влади президента Зеленського все ускладнилося війною та зміною вектора підтримки США, але тенденція залишилася та сама, просто масштабувалася.
Обшуки і тиск на детективів НАБУ, зміни до закону щодо позбавлення повноважень САП, які вдалося прийняти – це все дуже схоже на практики періоду Порошенка.
Проте замість Кононенка, Грановського та Свинарчука у Зеленського – Татаров, Єрмак Чернишов та Міндіч.
Питання лише в тому хто переможе цього разу: корупційна клоака чи європейське майбутнє. Особливо в умовах, коли перспектива виборів і зміни влади зовсім не окреслена, а президент зовсім не змінив своїх намірів.
Однозначно, що суспільство хоче бачити більше результатів та вироків суду. Однозначно важко спостерігати за тим, як багато перелічених кейсів розглядаються в судах роками, а в деяких – збігають строки давності.
Проте справи вже розглядаються у суді, і НАБУ та САП майже не впливають на швидкість такого розгляду. Водночас і НАБУ, і САП перші, хто зацікавлений в тому, аби такі справи розгядалися швидше і отримали фінальні рішення.
Проте на практиці існує ще чимало викликів і перешкод, які не дозволють отримати результат у вигляді вироків так швидко. А подолання цих перешкод часто лежить у полі роботи саме Верховної Ради. Тієї Верховної Ради, депутати якої мають численні підозри в корупції та інших злочинах і використовують свої повноваження для знесення цих інституцій.
Звісно, у самих НАБУ і САП теж вистачає внутрішніх викликів, як і в будь-якій державній інституції в будь-які країні. Проте той результат, який вдалося досягти за роки роботи всупереч усім атакам та викликам, говорить сам за себе.
Центр протидії корупції
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
